Маруся Чурай

Марія Гордіївна Чурай (псевдонім — Маруся Чурай) (1625—1653) — напівлегендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини, що за переказами жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки пісень: «Ой, не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші. Також відома як Маруся Чураївна. За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім'ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір'ю у Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю з заможньої полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві вiд сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).