Хорхе Манріке

Поет-воїн народився близько 1440 року в селищі Паредес-де-Нава - родовім гнізді кастильського ідальґо Родріґо Манріке, який згодом став графом Паредес де Нава, конетаблем Кастилії та магістром ордену Сант-Яґо. Хорхе був четвертим сином у сім’ї. Бабуся майбутнього поета з боку батька була онукою короля Енріке II, а мати - сестрою в перших відомого поета маркіза де Сантільяни. Рідний брат батька Дієґо Ґомес Манріке, перший граф Тревіньйо, був знаним поетом, губернатором Леону і правителем міста Толедо. Уславився тим, що 1476 року завоював для католицьких королів місто Торо. Тож ким мав стати син дона Родріґо Манріке, якого щойно згаданий Дієґо Ґомес Манріке називав «другим Сідом» і який був грозою маврів і відомим поетом? Звісна річ - воїном і напевне - поетом. Так згодом і сталося… Коли Хорхе ще не виповнилось і п’яти років, померла його мати - донья Менсія де Фіґероа. А ще раніше, майже одразу по народженні Хорхе, раптово помер його дід - патріарх роду, губернатор Леону Педро Манріке. Хроністи були переконані, що його наказав отруїти могутній ворог - конетабль Кастилії, фаворит короля Хуана II Альваро де Луна. До того ж 1445 року у битві під Ольмедо зазнало поразки військо інфантів Араґону, яких підтримував клан Манріке. Це спричинило зубожіння роду і немилість короля Хуана II до Родріґо Манріке. Невдовзі фортуна змінила гнів на милість: розлючений загальною ненавистю до свого фаворита, король 1453 року підписав йому смертний вирок. Альваро де Луна був скараний на горло, а наступного року помер король, який мав блискучий двір, але слабку волю. Манріке-воїн став капітаном, командором міста Монтісон, входив до проводу ордену Сант-Яґо, що складався з 13 найвищих офіцерів. Часто бачив смерть, не боявся її, постійно згадував смерть у своїх поезіях. Навесні 1479 року озброєні загони Хорхе Манріке і Педро-Руїса де Аларкона підступили до замку Ґарсі-Муньйос, яким володів маркіз де Майрена. Він не визнавав влади королеви, яку через велику побожність називали «католичкою». Коли крізь браму вийшов загін заколотників, Хорхе Манріке раптом, нічого не сказавши своїм воям, кинувся з мечем у гущу ворогів. Кільце зімкнулось, і солдати не встигли допомогти своєму капітанові. Поет мужньо бився сам-один проти натовпу захисників фортеці, аж доки не впав мертвим. Перегодом у його одязі знайшли текст останнього вірша «Ти нас убиваєш, світе!» Потім уже інші поети оспівали в романсах подвиг дивного лицаря… У творчості Хорхе Манріке домінували три теми: любов, смерть і війна. Антоніо Мачадо вразило в ній «глибоке тремтіння духу». Теми поезій Хорхе Манріке не були новими; мало того, дві з них - любов і смерть - є вічними у будь-якій літературі. До з’яви цього митця тема любові у творчості іспанських трубадурів налічувала три століття; Манріке, поза сумнівом, був обізнаний і з поезією Ґалісії, що передувала іспанській, і з провансальською поезією, що видно з його жартівливих творів. Він добре знав кастильський фольклор - звідти походили його пісні, копли, еспарси. Новаторство поета - «ламаний» рядок - строфа з чотирьох терцетів, якою написано деякі поетичні цикли та елегію «Копли на смерть батька», загалом близько тисячі рядків із двох з половиною тисяч усіх віршованих рядків Хорхе Манріке.