Анатоль Свидницький

Свидницький Анатоль (Петриченко) (1834-1871), письм., громадський діяч і фолкльорист, народився в с. Маньківцях Гайсинського лов, на Поділлі, в родині свящ. Учився у Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському (з 1851) і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського університету, що його теж через матеріальні труднощі не закінчив. Згодом учитель у Миргороді (1860-62), акцизний чиновник у Козельці (1862 — 68) і архівар Київського університету (1868 — 71). Помер у Києві. С. почав гром. працю як чл. таємного Харківсько-Київ. студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл тощо. C. був ініціатором заснування недільної школи на Подолі. В студентські роки починає писати, створює низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. "В полі доля стояла" спрямований проти кріпосництва і "сподіваної волі";за життя була надрукована лише «Горлиця» (1860), ін. опублікував щойно 1901 І. Франко в ЛНВ: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т. Шевченка, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній С. засуджує діяльність Б. Хмельницького і Переяславську угоду 1654. З низки етногр. ст., -написаних С. у 1860-62, надрукована лише «Великдень у подолян» і ст. проти сваволі царської адміністрації «Из Миргорода» (обидві в «Основі», 1861). По закритті «Основи», коли не було жадного укр. ж., С. опублікував (рос. мовою) ряд нарисів й оповідань у газ. «Киевлянин». Гол. твір С. роман «Люборацькі». Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування поль. панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіц. православія. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його першим реалістичним романом на побутовому тлі. Як змістом, так і мист. формою «Люборацькі» — посередня ланка між прозою Г. Квітки-Основ'яненка, М. Вовчка й ін. і пізнішою реалістично-побутовою епічною прозою І. Нечуя-Левицького і П. Мирного. Але на сучасну йому літературу роман впливу не мав, бо його опублікував щойно 25 pp. по смерті автора І. Франко в «Зорі» (1886). По цьому роман багато разів перевидавано до і за сов. часу. Найновіше вид. творів С.: «Твори» (1958). Докладна бібліографія вид. творів С. і літератури про нього в «Укр. письменники. Біо-бібліографічний словник» (т. III, 1963).